Народу потрібні хліб та видовище, а Gearbox — ваші грошенята. І ніби всі мали б виграти від ремастеру Bulletstorm, але не кожен захоче викласти за оновлені текстури вартість повноцінної забавки. Як би не заманювали розробники гравців персоною Дюка Нюкема, продати двічі своє творіння вони можуть лише за умови, якщо ви якимось чином не змогли зіграти Bulletstorm більш ніж півдесятка років тому або бажаєте позбутися пут GFWL. Про це детальніше читайте далі.

Кров, кишки і голі… стволи

Bulletstorm — це просто ідеальна гра для того, аби у вечірньому випуску новин її звинуватили у черговому вбивстві людини якимось підлітком. Невеличкий сюжетний вступ і БУМ! Навколо вас різанина, літають шматки плоті, кров на кактусах і в центрі всього цього ви — Ґрейсон Хант, командир елітного загону, який хоче помститися за те, що його банально використовували для вбивств безневинних людей. Саме тому він і вирушає на пошуки генерала Серрано, котрий і віддавав накази команді протагоніста. Так і починається фестиваль насильства, де перед гравцем розкривають ледь не усі карти ще на самому початку.

Ти лише намагаєшся призвичаїтись до гри, а на тебе уже котиться здоровецьке механічне колесо. При цьому з усіх дірок вилазять вороги, які благають відстрелити їм довбешки. Це, до речі, одна з проблем гри. Намагаючись вразити гравця за першу годину проходження, надалі важко сприймати побачене на екрані як щось суперкруте, адже тобі вже показали таке, що очікування на майбутнє неймовірно зростають, але повністю не виправдовуються.

Інтерес до гри зберігають «скілшоти» — своєрідні завдання для кожної зброї, які може виконувати гравець під час проходження. Робити їх необов’язково, але тоді ви просто оминете неймовірну варіативність розправ над супротивниками. І мова не про постріли в зади, хоча є й таке, а саме про можливості. Наприклад, вистрілити зі снайперської гвинтівки вибуховим зарядом і підірвати декількох ворогів, не влучивши безпосередньо кулею в жодного зі суперників, справді не спало би на думку одразу. І для кожної ружбайки існує свій набір таких «скілшотів», проте ніхто не обмежує вас робити так, як забажаєте саме ви.

Якщо детальніше про рівневу систему, то вона доволі проста. Коридорним типом шутера нікого не здивуєш, тому Bulletstorm у цьому плані виграє за рахунок наповнення світу. З предметами не можна, а треба взаємодіяти. Кактуси, решітки, жива рослинність тощо допомагають впоратися з ворогом без єдиного пострілу, що дає змогу приберегти кулі на майбутнє, де вони справді будуть потрібні. Гравець сам створює комбінацію для вбивств. Хіба що ви обрали найскладніший рівень проходження, тоді думати потрібно буде уже не про виконання якихось неймовірних пострілів, а про те, як уберегти свій власний зад. Тому для першого проходження не варто переоцінювати свої сили, отримавши гору задоволення від кривавої динамічності середнього рівня складності.

Ще один ремастер

То кому взагалі потрібен цей ремастер? Мабуть, лише людям, які колись з якихось причин не зіграли у цей адреналіновий симулятор подрібнення плоті. Оновленими текстурами важко підкупити, а от зробити з Bulletstorm своєрідне продовження для Дюка Нюкема, було б непогано. Та однієї модельки та змінених фраз мало. Нас просто змушують пройти ту ж кампанію, але з новим персонажем, який не змінює в історії нічогісінько. Він як запасне колесо в автомобілі — просто є, і за потреби його можна витягти і прикрутити. Зважаючи на характер Дюка, варто задати ще одне запитання розробникам:  а хіба головний персонаж гри не такий ж брутальний? Увімкнувши криваві сцени та лайку, забавка пропонує нам все те саме. Тоді навіщо так впиратися в персону Дюка Нюкема на стадії продакшену, наче це щось кардинально змінює в самій грі?

Bulletstorm намагається змусити гравця пройти кампанію декілька разів. Саме намагається, бо режим «Оверкіл», де нам пропонують заново розпочати проходження з усіма наявними досягненнями і зброєю, — це лише намагання заохотити гравця отримати проґавлені ачівки та «скілшоти». А режим «Ехо» просто повторює всі мапи з кампанії без сюжетних вставок. Це наче поле для тренувань, де ви можете просто розстрілювати ворогів. Метушня з суперниками ще під кінець основної кампанії починає набридати, а тут нас змушують робити те ж ще півдесятка годин.

Мультиплеєр також побудований на основі арен, де потрібно відстрілювати голови ворогам. Якщо вам остогидли кооперативні ігри про зомбі, то можете переходити на Bulletstorm. Тут знищувати орди ворогів принаймні весело, особливо з такою варіативністю використання зброї. І з GFWL не треба буде голову собі морочити. Ніхто не каже, що Microsoft поганці, але відсутність цього сервісу є ледь не однією з основних причин спробувати цю гру ще раз.

За що платити гроші?

Уявіть собі, якби Майкл Бей взявся за розробку Gears of War. Допомагали б йому творці DOOM, які фанатіють від Infamous, а над рівнями клопоталися розробники якоїсь Call of Duty. Із всього цього вінегрету й народився б Bulletstorm. Ця гра не просто дарує шикарне видовище, а змушує бажати більшого. Єдине, чого хочеться після її проходження — вибухового продовження. От тут можна грати на почуттях гравців, адже за вдалих продажів можна було б пообіцяти сиквел, але поки що залишається лише чекати. Чекати на реакцію Gearbox, яка намагається виманити у вас зайвих декілька десятків доларів.

То чи варта гра покупки? Звісно, тут навіть думати нема про що. От тільки робити це потрібно щонайменше зі знижкою, бо платити повну ціну за доволі стареньку гру, якої вистачить на десяток годин розваг не варто. Bulletstorm заслуговує продовження, адже подібні кінематографічні шутери виконують своє основне завдання — розважити гравця.